Закон № 547 від 1993 року є переломним моментом у регулюванні та покаранні кіберзлочинів в Італії. До прийняття цього закону законодавець використовував фрагментарний та випадковий підхід, запроваджуючи закони, які, починаючи з кінця 1970-х років, стосувалися електронних пристроїв, але не надавали комплексного та адекватного регулювання для низки конкретних злочинів.
Попереднє законодавство
До Закону № 547/1993 законодавець прийняв такі нормативні акти, як Закон № 191 від 1978 року, який вводив статтю 420 Кримінального кодексу щодо нападів на об’єкти громадського користування, та Закон № 197 від 1991 року, який включав санкції за неправомірне використання кредитних карток. Однак ці закони були недостатніми для всеосяжного регулювання кіберзлочинів.
Рекомендація Ради Європи 1989 року
Значний поштовх для підготовки Закону № 547/1993 дала Рекомендація Ради Європи 1989 року щодо комп’ютерних злочинів. Рекомендація включала мінімальний перелік злочинів, які обов’язково підлягали кримінальному покаранню, таких як комп’ютерне шахрайство, підробка комп’ютерних документів та комп’ютерний саботаж, а також факультативний перелік злочинів, що підлягали покаранню на розсуд національних законодавців.
Комісія Калла та законопроект
У 1989 році Рекомендація Ради Європи спонукала італійського законодавця переглянути кримінальні положення, що стосуються кіберзлочинів. Було створено Комісію Калла, до складу якої увійшли юристи та комп’ютерні експерти, яка розпочала чотирирічну роботу. Комісія підготувала законопроект, представлений у Сенаті 26 березня 1993 року міністром юстиції Джованні Консо, який потім було перетворено на закон 23 грудня 1993 року, ставши Законом № 547/1993.
Особливості Закону № 547/1993
Закон № 547/1993 був необхідний, оскільки кіберзлочини представляли нову категорію порівняно з традиційними злочинами. Поняття кримінально значущої “дії” у кіберпросторі набуває особливих та складних характеристик. Законодавець вирішив суворо дотримуватись тексту Рекомендації Ради Європи, включивши до закону як мінімальний перелік злочинів, так і деякі з факультативного переліку, такі як зміна даних чи програм і комп’ютерне шпигунство.
Оновлення Кримінального кодексу
Законодавець вирішив оновити Кримінальний кодекс, а не приймати окремий новий закон, вважаючи кіберзлочини новими формами агресії проти правових благ, які вже захищені Кодексом. Це рішення було позитивно сприйнято деякими науковцями, хоча інші вважали, що спеціальний закон для кіберзлочинів був би більш доречним.
Сектори, регульовані Законом № 547/1993
Закон № 547/1993 стосувався надзвичайно різноманітних секторів, які можна згрупувати у чотири основні макрокатегорії:
Комп’ютерне шахрайство
Комп’ютерне шахрайство регулюється статтею 640-ter Кримінального кодексу, аналогічною до злочину шахрайства, але яка характеризується використанням комп’ютерних пристроїв. Прикладом цього злочину є онлайн-шахрайство.
Підробка документів
Підробка комп’ютерних документів регулюється статтею 491-bis Кримінального кодексу, яка прирівнює підробку комп’ютерних документів до підробки паперових документів.
Порушення цілісності даних та систем
Закон додав статті 635-bis, 635-ter, 635-quater і 635-quinquies до Кримінального кодексу, а також змінив існуючі положення, такі як стаття 392 Кримінального кодексу щодо “насильства проти речей” та стаття 420 Кримінального кодексу щодо нападів на об’єкти громадського користування.
Порушення конфіденційності комунікацій
Законодавець криміналізував неправомірний доступ до комп’ютерної або телекомунікаційної системи за статтею 615-ter Кримінального кодексу та розширив сферу дії статті 621 Кримінального кодексу щодо розголошення змісту секретних документів, включивши до них документи на комп’ютерних пристроях. Додаткові злочини містяться у статтях 617-quater і 617-quinquies Кримінального кодексу щодо перехоплення та встановлення пристроїв для перехоплення комп’ютерних комунікацій.
Закон № 547/1993 є переломним моментом у боротьбі з кіберзлочинами в Італії, забезпечуючи чітку та актуальну нормативну базу. Прийняття цього закону дозволило більш ефективно вирішувати проблеми, спричинені технологічною еволюцією та зростаючим поширенням комп’ютерних систем, забезпечуючи більший захист правових інтересів та прав громадян у кіберпросторі.