Проходження процедури екстрадиції — це завжди складний процес. Він залучає щонайменше дві правові системи й може мати серйозні наслідки для особистої свободи особи, яку запитують.
Запит на екстрадицію може базуватись на міжнародному ордері на арешт, виданому іноземним судовим органом, або на європейському ордері на арешт (ЄОА). Виконання таких запитів потребує ретельного аналізу правових норм країн, які беруть участь у процесі.
Ризики міжнародної судової співпраці
Основоположні права та законні підстави для заперечення екстрадиції
Коли держава офіційно вимагає екстрадицію особи, активується механізм міждержавної правової співпраці. Проте гарантії захисту прав людини не завжди забезпечені. Серед найпоширеніших ризиків:
- нелюдські або деградуючі умови утримання в країні, що запитує;
- відсутність гарантій на справедливий суд;
- політична або дискримінаційна мотивація звинувачень;
- реальний ризик порушення прав людини.
Ці фактори можуть стати законною підставою для відмови в екстрадиції відповідно до національного та міжнародного законодавства.
Захисна стратегія та заперечення проти видачі
Як побудувати ефективний юридичний захист
Для протидії екстрадиції слід застосовувати цільову стратегію захисту, яка включає:
- перевірку формальної та фактичної дійсності ордера на арешт;
- порівняння кримінального законодавства країн, що беруть участь (принцип подвійної криміналізації);
- оскарження запобіжних заходів;
- підготовку доказів, що свідчать про можливу загрозу особі (здоров’я, політичне переслідування, тортури).
Кожен етап процедури слід проходити за участі адвоката, що спеціалізується на міжнародному кримінальному праві, який здатен діяти як у національному, так і в транскордонному контексті.