У цій статті ми розглянемо угоду, укладену між Італією та Бразилією, щодо екстрадиції осіб, підозрюваних або обвинувачених у злочинах, і те, як цей трактат регулює екстрадицію в обох країнах, коли одна з них просить виконати покарання чи провести судовий процес на своїй території.
Правова основа: Трактат 1989 року між Італією та Бразилією
Для вирішення питань, пов’язаних з екстрадицією, Італія та Бразилія уклали трактат 1989 року у Римі, який набув чинності в Італії в 1991 році. Ця угода має велике значення, не лише для гучних справ, таких як екстрадиція італійського терориста Чезаре Баттісті, яка була здійснена на підставі цього трактату, але й тому, що це один із найбільш використовуваних інструментів у справі екстрадиції, який надає конкретну і зрозумілу дисципліну.
Роль міжнародних угод
На міжнародній арені управління виконанням вироків або навіть самим судовим процесом регулюється угодами, домовленостями, які Італія укладає з іншими країнами. В Європі схожі питання регулюються Договором про функціонування Європейського Союзу та вторинним законодавством, таким як Європейска ордер для розслідування та Європейска ордер арешту. Поза межами Європейського Союзу індивідуальні угоди, укладені Італією з зацікавленими країнами, врегульовують ці питання.
Принцип подвійної покараності
Усі трактати про екстрадицію базуються на принципі, згідно з яким громадянин має право бути судженим своїми співвітчизниками та відбувати покарання у власній країні. Цей принцип також закріплений у Конституції Італії. Стаття 23 Конституції передбачає, що екстрадиція громадянина може бути дозволена лише у випадку, якщо це передбачено виразно міжнародними конвенціями і не може бути надана за політичними злочинами.
Зміст Трактату про екстрадицію між Італією та Бразилією
Стаття 1 трактату між Італією та Бразилією передбачає, що обидві сторони зобов’язуються передавати одна одній осіб, яких розшукують судові органи іншої сторони за покаранням чи в рамках відбуття покарання позбавлення волі. Ця положеність визначає загальну рамку екстрадиції, виключаючи співпрацю в справах розслідування.
Сценарії, в яких застосовується Трактат
Стаття 2 трактату перераховує ситуації, в яких може бути надана екстрадиція. Сюди включаються злочини, за які передбачена покарання строком не менше одного року позбавлення волі, відповідно до принципу подвійної покараності. Екстрадиція може бути надана також за відбуття покарання строком більше 9 місяців або за залишковими покараннями, вже відбутими в іншій країні.
Обмеження та винятки
Угода встановлює різноманітні обмеження та винятки щодо екстрадиції. Наприклад, вона не може бути надана, якщо країна-заявник вже розпочала судові провадження проти особи або якщо ця особа вже отримала вирок у тій самій країні. Інші обмеження включають строк давності покарання, амністію за злочин, політичний характер злочину і смертну кару, яка вимагає переконливих доказів, що вона не буде виконана.
Процедура передарештовання та право на захист
Стаття 13 трактату передбачає можливість передарештовування за запитом країни-заявника перед офіційним запитом про екстрадицію. Ця процедура, відома як “тимчасовий арешт,” передбачає певні вимоги та гарантії, включаючи право на захист, присутність адвоката та використання перекладача, якщо це необхідно.
Роль адвоката-експерта з екстрадиції
Одержати допомогу від адвокатів з великим досвідом в екстрадиційних справах між Італією та Бразилією дуже важливо, з урахуванням складностей та наслідків таких справ. Ці фахівці мають глибокі знання у цій сфері і можуть забезпечити повне забезпечення права на захист, розробивши відповідну стратегію захисту для кожної конкретної справи.
В підсумку, трактат між Італією та Бразилією відіграє важливу роль у регулюванні процедур екстрадиції між двома країнами, забезпечуючи водночас основні права осіб, що в них залучені.
